Людина, яка працює вдень і вночі, але не скаржиться на відсутність вільного часу і вміє гарно відпочивати — це про неї. У черговій “Історії успіху” Оля Дзедзик розповіла про те, як юристконсульту стати арт-менеджером нічного клубу з розумною музикою, як привезти туди гурти з Великобританії чи топових ді-джеїв, а також поєднувати цю роботу з туризмом і організацією масштабних фестивалів. Усе це та значно більше цікавого читайте у розмові з арт-менеджером нічного клубу Ринок зброї “Під Арсеналом” та менеджером туристичної компанії Just Lviv It!

Оля, ти вже дуже давно в компанії! Розкажи, як потрапила сюди на роботу?

В !FEST я прийшла у лютому 2008 року. Тоді я навчалась і мені на сесії поставили талон, треба було якось виплутуватись з ситуації... Якось я зайшла в “Криївку”, приносила щось своєму брату Колобку, який там займався сувенірами, і запитала у менеджера, чи не шукають офіціанта у заклад. Так я влаштувалась туди працювати.

Це було важко, адже “Криївка” - це 24/7, постійний двіж :) У мене не було досвіду роботи офіціантом, вивчити страви і все меню було доволі складно, але алкоголь запам'ятала найшвидше (сміється). У нас була дуже дружня команда! Разом з тим, я працювала ще в турфірмі і навчалася, поєднувати все це було непросто. Але я розуміла, навіщо це роблю.

Потім я поїхала в США за програмою “Work and Travel” на три місяці. Повернулась. Гроші у мене вже були, стипендія була, батьки були мною задоволені, але мені бракувало драйву. Я почала думати про повернення, хоча багато людей казали, що офіціант — не престижна робота. Але я ніколи не соромилась цієї роботи, не бачу причини. Батьки спочатку були не в захваті, але я повернулась в “Криївку” і ніби знову потрапила у свою тарілку.

Я дуже люблю “Криївку”, це величезний досвід і школа виживання. Якщо ти пройдеш “Криївку”, то можеш легко йти в гори!

Потім мені запропонували піти на посаду менеджера в “Мазох-cafe”. А це щось кардинально інше! Тут інша публіка, виглядати треба було з шармом. Батіг я освоїла одразу, відчула, що це — моє покликання (сміється)! Це було дуже органічно і насичено. Але бувало, що люди втрачали відчуття межі. Якось довелось пояснювати двом молодим людям, що в закладі відвідувачів шмагають лише офіціанти, тож, якщо їм хочеться так пристрасно шмагати одне одного, то їм варто переміститися додому :)

Через два місяці мене повернули в “Криївку” - менеджером. Це було для мене рідне місце, я знала весь персонал, тож влитися в роботу не було проблемою... Я любила ламати правила, але все робила чітко і вчасно. Любила офіціантів і рідко давала їм “жару”. Ми команда, і коли треба було перед Великоднем прибирати усі зали в “Криївці”, то ми ставали і разом це все робили. Не люблю підходу: “Я менеджер і нічого робити не буду”. Сидіти в кабінеті я не можу, я — частина команди!

Попрацювавши в “Криївці”, я знову поїхала в США. В компанії за ці кілька місяців усе кардинально змінилось і, повернувшись додому, я почала займатися “Каталогом вражень” LOKAL: за накопичені бофони можна було купити якісь розваги — офроуд, катання на конях, стрибок з парашутом...

Потім я була менеджером “Дому легенд”. Для мене, порівняно з іншими закладами, це був більше соціальний проект. Маленькі люди, потоки туристів. І в роботі тут все було інакше. Треба було зустрічати гостей, розповідати легенди міста, жити цими легендами. Це моє місто і мені дуже приємно, коли до нього приїжджають туристи. Але дуже непросто було, коли дехто з відвідувачів починав фотографуватися з нашими маленькими людьми. Це було неприємно, адже вони не є чимось дивним, люди, просто трохи менші...

Згодом я перейшла працювати у наш відділ туризму. А з січня я є ще й арт-менеджер нічного клубу Ринок зброї “Під Арсеналом”. Як сказав мені один із засновників компанії Юрко Назарук: “Олька, ти й так двіжуєш, а так ще й будеш поєднувати приємне з корисним”. Тому тепер я вже не ходжу по клубах(сміється). Для мене нічне життя перетворилося в кавалок роботи. Але я все одно щодня ходжу з навушниками, мій плейлист — це завжди багато різних видів хорошої музики. Також дуже люблю танцювати. Але у всьому є міра :)

Відділ туризму і нічне життя — як ти встигаєш поєднувати роботу вдень і вночі?

Іноді мені здається, що я маленький птеродактиль, який вже мав давно вимерти, але поки ще живе (сміється). Я насправді не уявляла, як це робити. Проте моя керівник у напрямку туризму Юля Стефанюк сказала мені спробувати поєднувати ці напрями, головне, аби не було надто важко. Якщо чесно, найбільше я хвилювалась за період Alfa Jazz Fest, адже “Під Арсеналом” відбувалось багато джем-сейшнів. До того ж, ця подія стосувалось і “Арсеналу”, і відділу туризму. Тоді, за сім насичених днів, я спала в сумі напевно 14 годин... Я людина драйвова: працюю вдень, а коли йду вночі в “Арсенал” — все одно зустрічаю там усіх своїх друзів. Тому ця робота мені дуже подобається!

Туризм мені також подобається, бо я люблю туристів, які приїжджають до Львова. Хоча за цією спеціальністю я не навчалась.

А які твої завдання у напрямку туризму?

Я є менеджером Старенького трамваю (інфоцентр Just Old Tram), допомагаю Юлі Стефанюк зі звітністю нашої туристичної компанії Just Lviv It!, а на час фестивалів займаюсь організацією поселення туристів. Якщо розділити роботу на шматочки, то її ніби не дуже багато. Але в кінці кожного місяця, підбиваючи підсумки, бачиш, що її зроблено немало!

А на кого ти вчилась?

Моя професія — юристконсульт. Що цікаво, при вступі я здавала алгебру та геометрію. Я навчалась у політехніці, перші три курси у мене взагалі було програмування. А потім почався гуманітарний напрям. У нас було лише чотири предмети, пов'язаних з правознавством за усі роки навчання, тому у мене дуже дивний диплом.

Я ніколи не працювала за спеціальністю. Мій тато дуже хотів, аби я, напевно, викладала в політехніці. Та це моє життя і я буду жити так, як я хочу. Інакше, для чого жити? :)

Ким ти мріяла бути в дитинстві?

Я так мріяла бути лікарем! Моя мама лікар, я брала її білий халат, фарингоскоп, тискомір і “лікувала” друзів на лавці у дворі, потім хотіла бути модельєром...

Давай повернемось до роботи. Ринок зброї “Під Арсеналом” стартував рік тому як клуб розумної музики. Твої завдання в ньому — організувати цей потік розумної музики до клубу?

Не люблю хвалитись, але в “Арсенал” ходить все більше і більше людей :) Зараз є черги!

Звичайно, найбільша відвідуваність була на джем-сейшнах відомих джазменів під час Alfa Jazz Fest, і це зрозуміло! Люди дивуються, як тоді в “Арсеналі” вміщалось 1300 людей. Якщо добре постаратись, то помістяться (сміється).

Дуже люблю українську музику, і ми в “Арсеналі” поєднуємо її з якісною іноземною музикою. У нас не можна за гроші замовити “Бєлиє рози” в діжея, але ми намагаємось слухати і розуміти нашого гостя. Якщо він любить house, тоді мають бути вечірки у цьому стилі, чи drum and bass чи ще щось. А ще хтось любить джаз, а хтось ненавидить рок, тому треба поєднувати непоєднуване :)

Що за цей рік існування нічного клубу “Арсенал” найприємніше згадати? Які досягнення?

Найбільше щастя — це коли до нас стоїть черга! Моя нічна зміна триває до 01:00, але коли на Хеловін люди до нас в клуб йшли і йшли, я була на роботі до 04:00. Гардероб, каса — всі напружено працювали. Але це приносить велике задоволення!

А про що зараз мрієш?

Багато речей з'являється в потоці життя. Буваю обережна зі своїми мріями, бо вони останнім часом мають здатність збуватися (сміється).

Дуже хочу, аби «Арсенал» увійшов до списку топ-клубів України і не тільки”! У нас розумна музика, гарний персонал, класні дідже, у нас немає бійок! До нас потрібно ходити, бо ми зовсім інші, аніж решта клубів Львова.

Ти працюєш вночі і вдень, а коли відпочиваєш? В тебе взагалі є вільний час?

Як не дивно, але є. Я рідко читаю, але люблю ходити в спортзал. Ще люблю клеїти наліпки на авто тим..., хто паркується не за правилами.

Люблю подорожувати. Цього року я вперше в своєму житті піднялась на Говерлу. Коли ми вийшли на Петрос і мені наш поводир показав, як далеко Говерла, я подумала, що туди дійти нереально. Але я це зробила! Це було одним із останніх пунктів у списку, що б я хотіла реалізувати до 26 років. Десь там я зустріла шматок своєї музи, спустилась донизу і продовжила з цією музою творити.

Взагалі, кожен мій відпочинок — це якесь шаленство! До речі, мрію поїхати в Бразилію. Візьміть мене в Бразилію!

Що можеш сказати про популярність української музики зараз? Деякі відомі гурти рік-два можуть не виступати у Львові. Здавалось би, що може бути простіше — організувати концерти українських виконавців в українських містах?!

Не стало Скрябіна, і тоді у всіх масово почали з'являтися плейлисти з його піснями. Чому ми не можемо шанувати своїх виконавців тоді, коли вони живуть і творять для нас?

В мене ніколи немає проблеми, що вдягнути: якщо я не впевнена, яку сукню вдягти — у мене в гардеробі завжди є три сільнєйші вишиванки. І я знаю, що в них завжди буду виглядати чудово!

Колись наших дідусів і бабусь били за мову, культуру, музику. А ми зараз живемо у вільній державі, можемо вільно носити українське, говорити, читати. Але чомусь цього не цінуємо. Аналогічно з музикою.

В “Арсенал” ми привозили Тартак, Mad Heads XL, Kozak System... Чого грандіозного чекати в «Арсеналі» найближчим часом? Привеземо один хороший гурт з Британії і п'ять сильніших діджеїв світу. Слідкуйте за деталями ;)