До річниці Революції Гідності у Криївці відкрилася фотовиставка "Вільні люди". Автором фотографій є Павло Дідула.  Фотограф, активіст Майдану, учасник 15-ої Сотні. Хто такі Вільні люди, звідки взялася ідея, що відрізняє ці фотографії з Майдану від інших - читайте в інтерв'ю з ідейним натхненником Вільних людей Павлом Дідулою. 

Перше питання, яким вже, напевно, замучили всі, і я долучуся: звідки взялася сама назва, як вона сформувалася?

П:

Ця назва не формується, вона як декларація і крик душі, бажання людини. Воно закладене в людині мабуть Творцем, закладене з самого народження, тому питання в тому, що коли це бажання приглушується, воно знову виривається на зовні після усвідомлення того, що ти приглушив те, що приглушувати не варто. Це і сталося якраз під час революції. Хоча ту назву "Вільні люди" ми з моїми друзями взяли собі десь ще три роки тому просто як назву нашої компанії. Наша компанія не мала ніякої там формалізованої структури, лідера…

П:

Так. І ми просто собі так вирішили взяти таку назву, якось оформити письмово нашу мрію, щось таке. І вирішили зробити день народження на 15 лютого, це якраз я підготував серію фотографій "ангелів", просто людей з крилами. Там були різні композиції, просто різним людям давав крила. На вулиці Руській була виставка.

П:

Це цікаво, що сталося на Майдані. Цю назву, незалежно від мене з моєю компанією, взяв Андрій Жупник, просто співпало так. Він назвав Вільні люди сотню самооборони… Він мій друг і товариш по Пласту. І ця назва існувала собі ще з початків Революції. Я тоді ще в сотні не був, я просто тоді ще їздив на Майдан, розглядав всі можливості, де чи як я можу долучитися, був на кухні, в різних структурах, тільки не в самообороні. Десь вже після розгону майдану, десь може в середині грудня я записався в самооборону. І записався в 15 сотню, бо це сотня з Пласту, в мене там найбільше друзів, мене туди всі запрошували. І я вже десь тиждень там був, і дивлюся - в нас там прапор стояв - на прапорі назва -"Вільні люди". Просто співпало. Це для мене було якось так знаково… Для мене важливі символи в житті і знаки, я це дуже серйозно сприймаю, це для мене ті вказівники, які мене ведуть у житті, які не дають занепасти духом. І тому для мене це ще один такий знак був, я подумав :"Ого, нічого собі, цікаво…" І ця назва утворилась незалежно від мене, я сприйняв це як певний знак, і це надало мені певний поштовх. Були різні збори і розглядалядалися різні назви, я тоді тведо відстоював саме цю назву, і ми цю назву залишили аж до кінця революції. Мало того, Микола Бігус і  Андрій Жупник заснували дві сотні  - 14 і 15. І обидві сотні були з назвою "Вільні Люди". Одна сотня з часом відійшла під юрисдикцію вже не пластунів, але назва також залишилась, тому зараз існують якби  2 структури з такою назвою. Ми тільки змінили наше лого - залишили 14 сотні таке V, а собі взяли цього ангела. У ньому також міститься буква V як символ свободи і крила, підняті вгору - вони як би декларують відкритість і новий погляд. Це декларація не того чим ми є, лиш того, чим ми  прагнемо бути. І в цих 12 точках, з яких складається цей ангел, закладений основний фундамент, який людині не варто втратити щоб залишатися гідною. 

П:

Для мене такого питання не існує, бо для мене це те, що найприродніше для людини. Питання хіба може полягати у тому, який саме прояв того, чи я часом не є в якійсь ілюзії, чи моє бачення свободи не є якоюсь вигадкою. Такі питання я сам собі часто задаю, і вони породжують нові питання. Але все таки моє особисте бачення свободи тримає на плаву весь час. 

П:

Звичайно, питання творчості і свободи  пересікаються. Це як внутрішній пошук, пошук відповіді на запитання, які дають ковток свіжого повітря, свободи. Вони мають різні шляхи прояву. Так сталося, що я особисто шукаю це саме у фотографіях, прояви є цими фотороботами, які я роблю. Зараз це трошки переходить в відео, я так спостерігаю за собою. У різних людей це може бути по-різному, виражатися в різних сферах: в когось в бізнесі, в когось в політиці, в різних сферах діяльності. Для мене свобода настільки широчезна, що прояви на важливі, тобто їхня форма. Важливо пам'ятати про її фундамент: те, що не варто втрачати цього елементу пошуку.

П:

Я б хотів, щоб так було, щоб усе підпорядковувалось свободі, але часом буває таке, що обставини обмотують в свої пута, але бажання залишається завжди. І те, що часом бракує сили відгукнутися повністю на цей поклик, йти до цього заклику бути досконалим в цьому абсолютному значенні. Нажаль, воно не завжди виходить так, як би хотілося.

П:

Для мене внутрішня свобода - це і є те, про що я говорю, бо для мене це і є фундамент. Зовнішня свобода залежить тільки від внутрішньої. 

Ну власне, без внутрішньої свободи не може бути зовнішньої….

Хіба це буде якась ілюзія….

П: Звичайно, кожен може доповнювати, і кожен МУСИТЬ доповнювати. Я навіть переглядав - я б від себе додав зараз - Я ПРОФЕСІОНАЛ. Це спроба хоч частково якось направити себе. Тобто ця декларація - це як дороговкази на дорогах: навіть якби дороговказів не було, дорога залишається дорогою - ти йдеш по ній далі. Але щоб щось було видиме оку, ми написали цю декларацію. Щоб було постійне нагадування, бо в час Майдану, в час такий революційний, дуже розмивалися внутрішні орієнтири - хотілося помсти, хотілося палити і трощити все, що пов'язано з тим режимом, і залишитись внутрішньо вільним в цей час - це був справжній виклик. Досить серйозний виклик. Тож хотілося, щоб щось таке було перед очима. Але це вторинне, звичайно… 

П: звичайно

П: Для мене свобода - це шлях дорогою, яку не можна злапати. Я формувався і випробовувався в християнській традиції. І хоча я в ній нестійкий, настільки скільки хотілося б, часом моя віра хитається, тому я не знаю, чи можу говорити про це так впевненно, але, опустивши голову та піднявши дух, я скажу, що серцевиною моєї свободи є мої особисті відносини з Хрестом.  Як би часто вони не були сумними, і як би часто я взагалі не втрачав  їх, все таки, коли я відчуваю, що це воно, що це те, що не можна  злапати, але те, що чітко відчувається,  то це саме те, про що я сказав…

П: В мене з цим проблеми… (сміється)

П: Звичайно що свобода дуже тісно переплетена з відповідальністю. Але поки я не є професіоналом, поки я не визначився, я не можу знати до кінця, в чому я можу бути відповідальним до кінця, в чому я можу до кінця служити людям, до чого я покликаний в цьому житті. Коли я ще цього не знайшов, я не можу віддавати себе різним відповідальностям, де я не впевнений, що це саме те. Але звичайно, що свобода просто міцними путами зв'язана з відповідальністю. Це те, що називається "солодким ярмом". Якраз відповідальність і є цим ярмом, але оскільки ти знаєш джерело цього ярма, воно стає солодким. Ти сам запрягаєшся в це ярмо, і таким чином лишаєшся вільним. Це те, що не відбереш.

П: В українській історії часом така свобода мала такі прояви гайдамаччини.Майдан -  це прояв свободи, який затримався у часі. Людина має говорити свою думку. Кожного разу говорити свою думку - це обов'язок людини. ЇЇ щось не задовілняє, у відносинах з кимось, у відношенні до чогось - вона каже свою думку. Коли ти довго не висловлюєш своєї думки, це виливається в те, що ти з часом будеш кричати про свою думку, а то і зі зброєю будеш її доводити, йти на того, кому ти хочеш сказати свою думку. Тому я за те, щоб революції по троху перетворювалися в еволюції, на пошуки внутрішньої свободи, тоді це все відбувається природніше.

П: так, не доведення до критичної точки…

П: Власне розуміння гідності є в мене на етапі пошуку, але як на мене, внутрішня свобода дуже-дуже тісно пов'язана з гідністю. Певною мірою вони навіть можуть бути ідентичними, як в даному випадку. Коли ти утверджуєшся у цій свободі, яку ти шукаєш, колфи ти поступово стаєш вільним, ти поступово усвідомлюєш свою гідність, те, ким ти є  насправді. І тоді розправляються плечі і з'являються крила. Це якраз те, що я хотів в своїй виставці, в своїх роботах передати. Гідність - це крила, які ти по-троху усвідомлюєш. 

П: Ти фактично відповіві за мене.) Дійсно,  шкода - це в ідеальному випадку, це здоровий погляд на цю ситуацію. Звичайно, я деколи був агресивний, мене обурювало те все, я не знав, як до того ставитися, але здорове відношення - це, усвідомлюючи хворобу, яка спричинена певними обставинами, - стає просто шкода. Хоча якби ця війна набула якогось кращого вигляду - як кулачні бої, то мені було б навіть цікаво, хто кого виштовхає з поля. Н але те, що відбулося, - тут хіба можна просто мовчати.Це зіткнення з реальністю смерті, усвідомлення, що ніхто не має права відібрати чуже життя - тут можна лише промовчати.

П: Якщо є можливість діалогу - значить вже є бажання змінюватися. Але ті понятти, про які ми говоримо, їх розуміння неможливо передати чи донести.  

Презентуємо вашій увазі також коротке відео Павла. 
"Присвячую Вільним Людям - Вільної України...творцям Майдану!
...до річниці рЕволюції Гідності". - Павло Дідула